DT: Оголошена божевільною за спробу критики Кремля
Кореспондент.net

13 Серпня 2007, 14:40

Едріан Блумфілд пише про психлікарні, як місце для утримання незгодних з російською владою, у статті опублікованій британською Daily Telegraph. Практика "каральної психіатрії" часів СРСР знову при справі.

Оголена, з руками і ногами, прив’язаними до кутів накритим клейончастим простирадлом металевого ліжка, Лариса Арап зі спокійним виоазом розглядала лікарів, які збиралися оголосити її божевільною.

Це був марний крок. Люди в білих халатах були її найлютішими ворогами.

Оскаженілі від звинувачень, висунутих Ларисою проти них, вони не сумнівалися, що задля її порятунку держава навряд чи що-небудь зробить: адже вона відкрито критикує Кремль.

У її руку ввіткнулася голка. Через кілька тижнів, з плином того, як "лікування" даватиме результати, Арап може стати тим самим, чим її оголосили лікарі: голова, що бовтається, звислий з рота язик, в’яле обличчя.

"Коли її знайшли, вона вся була в синцях, – повідомила Таїсія, донька Лариси. – Вона не могла стояти, ледве розмовляла, час від часу непритомніла".

Здавалося, що практику "каральної психіатрії", відточену Микитою Хрущовим після сталінського Великого терору як більш благовидний спосіб приборкати дисидентів, було поховано разом з Радянським Союзом.

Але скоєне над Арап насильство пробудило серед заляканих борців за права людини страх, що Кремль готується запроторити до божевільні нове покоління дисидентів.

Арап в жодному разі не була першорядним критиком Володимира Путіна. Але в Мурманську, похмурому містечку за Полярним колом, на неї почали звертати увагу, тож її схопила міліція.

На червневому мітингу, будучи членом Об’єднаного громадянського фронту (ОГФ) – опозиційної партії Гаррі Каспарова (колишнього чемпіона світу із шахів), вона висловила відкритий осуд проведених Володимиром Путіном репресій проти дисидентів.

За такі неординарні погляди в сьогоднішній Росії хто завгодно може слугувтаи за ексцентричну особистість. Але утримуючи Ларису психіатри стверджують, що вона психічно нестійка, посилаючись на те, що в 2004 році вона зверталася за консультацією з приводу стресу і безсоння.

Оскільки їй заборонено бачитися з будь-ким, крім її найближчих родичів (яким також погрожували примусовим лікуванням, після того, як вони вимагали правил відвідування), психічний стан Арап оцінити неможливо.

За російськими законами пацієнта може бути розміщено у психіатричну лікарню на примусове лікування тільки в тому випадку, якщо він несе загрозу для суспільства або для себе самого. За словами колег, до Арап не відноситься ні те, ні інше.

Проте, вона справді розгнівалася. Певний час тому вона написала газетну статтю, що розлютила медичне керівництво Мурманська.

Розкриваючи принцип систематичного насильства, що застосовується у клініці, де її утримують, Лариса стверджувала, що дітей примусово піддавали електрошоку.

Вона також писала про декілька випадків, коли до лікарні насильно запроторювали здорових людей – за розпорядженням їхніх владних супротивників: жінки-бізнесмена – з ініціативи конкурентів, які хотіли заволодіти її бізнесом; свідка у справі про убивство і матір зґвалтованої в школі дівчинки (директор, маючі великі зв’язки, прагнув уникнути скандалу).

"Є дві причини того, що сталося з Ларисою," – заявила Олена Васильєва, голова ОГФ у Мурманську.

"Лікарі переймаються порятунком своєї репутації. Крім того, вони хочуть дискредитувати ОГФ. Вони використовують її як політичну зброю в боротьбі з опозицією".

Твердження Арап – не сюрприз для тих, хто стежив за російською психіатрією в останні роки.

У 2001 році, щоб пацієнтів, котрі проходили примусове лікування, права вимагати незалежної експертизи, без зайвого галасу було змінено закон.

Daily Telegraph стало відомо про десятки випадків, які підтверджують, що російська система психіатричного лікування швидко стає настільки ж непривабливою, якою вона була за радянських часів.

Минулою осінню Андрія Федоровича тримали в клініці 43 дня після того, як сусіди, бажаючи заволодіти його квартирою, скористалися своїми великими зв’язками в московській міліції й оголосили його божевільним.

Олексій Шуралєв розповідає подібну історію, хоча цього разу його супротивники прийшли з ФСБ – страхітливого органу внутрішньої розвідки, де працювала його дружина.

Такі історії не рідкість. Але чим далі, тим частіше така доля спіткає тих, хто протистоїть владі в російських регіонах.

2005 року після нерівної сутички із судовою, міліцейською та регіональною владою Чебоксар (Чебоксари – місто, столиця Чуваської республіки – Ред.) з метою викрити їх у корумпованості Альберта Імендаєва було поміщено до психіатричної лікарна за день до того, як його мали зареєструвати кандидатом на місцевих виборах.

Роком раніше у тому самому місті на примусове лікування було поміщено Ігоря Молякова – після того, як психіатри встановили (а суддя затвердив), що серія його листів, у яких викривалася місцева корупція, відбивала настільки похмурий світогляд, що на його ґрунті розвинулося "психічне захворювання".

"І знову психіатри розглядають вперту індивідуальність як ознаку психозу, – заявила Любов Виноградова, виконавчий директор Асоціації незалежних психіатрів. – До того, хто виступає в суді проти держустанови або пише скарги, ставляться як до соціально небезпечного елемента, і він ризикує потрапити до в’язниці".

У країні, де розумово відстала людина піддається остракізму, жертви примусової психіатрії залишаються з клеймом до кінця своїх днів.

Але до справи Арап, як правило, передбачалося, що "каральна психіатрія" не використовувалася за прямою вказівкою самого Кремля.

У світлі майбутніх у березні наступного року президентських виборів, на яких Путін сподівається провести обраного ним спадкоємця в Кремль, виникають побоювання, що насильство над Ларисою Арап було "пробним пострілом" – першим з багатьох, котрі пролунають.

"Усе готово для широкомасштабних політичних репресій за допомогою психіатрії", – заявила Виноградова.

Переклад з англійської Inopressa